Cудили Совість
Судили Совість
У однім суді.
Зібрались всі..,
Бо так вона хотіла.
Й сиділи всі у кріслах,
Як німі.
Дивились.
І вона заговорила.
Заговорила палко,
Так, як є.
Що і не всі про це
Хотіли чути.
Отож - закрили
Двері у фойє,
Закрили вікна
На залізні пута.
І слухали.
Дивились в очі їй.
Й ніхто не знає,
Що в душі робилось,
Листали справи
Списаний сувій.
Хоча давно дійшли,
Про що тут велось.
Та Совість
Нагадала їм ще раз,
Не плакала,
Не билась з жалю в судні,
Не піднімала
Руки до небес
І не кричала:
«Хто ви, хто ви, судді!?»
Cудили Совість...
Так і в нас часом
Такі думки
Тривожні набігають,
Що хочеться
Весь світ винить кругом!
А винен сам.
Себе ти покараєш?
