за що
Щаслива сарна бавить дитинча.
Щось научає і дбайливо пестить.
Дрімає в спокої розмарена роса
І гай мальований цьому покою лестить.
Не потривож, шепоче вітер молодий
І знов заснув в до світанковій тиші.
Туман замріявсь від утішних див,
Ранкові сни сховавши в довгі ніші.
І раптом… постріл… тишу розірвав.
Чиясь рука безжальна - не здригнулась.
Останній подих сарни долом впав,
Багряна кров із рани болем пнулась.
За що? Лунало в переспіві бід,
За що? Ревіло в тузі дике поле.
Чому коли царить в душі любов
То поруч тінню йде невтішне горе?
Вона лежала, йшов кровавий слід.
В її очах живі тремтіли сльози
І ліс похмурий навіть не шумів,
А полем йшли в зажурі дикі кози.
