КАНАТ
з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»
Канат дрижить над прірвою лункою.
Глибінь згори – немов мілкий рівчак!
Крок – і нервовий трепет заспокою
Під схвальні крики купи витріщак.
Зіпхну вниз сумнів помахом жердини,
Для відступу вже дозволу нема.
Гаряча кров в такт кроків рве судини
Й канат мій… під ступнями обома.
У синь небес лиш кліпну краєм ока…
Не до небесно-сонячних принад!
– Зірви-и-с-ся… – прірва дихає глибока.
На сенс життя мій погляд – на канат!
Хитнусь вперед! В безстрашності облуду!
Пів страху ще над прірвою пройти!
І на пів стуку серця лиш забуду,
Що я боюсь смертельно висоти.
