25.02.2013 18:57

для всіх

329

6 | 7

 © Тетяна Чорновіл

В МИТЬ СОНЦЕБИТТЯ

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

В дивну мить світанкового сонцебиття, 

Коли ніч з ниток мороку відчай снує, 

Знов скресає між кригою це відчуття

Й наростає з тривогою в серце моє.

Звідки? Нащо? Те знати мені не дано, 

Так як таїнства важко збагнути святі, 

Та до болю я впевнена – справжнє воно, 

Й розчиняюся спрагло в його сприйнятті.

Що за сила нестримна, мов повінь весни, 

Вибухає в зимі? Серця стук! Серця стук!

– Це тобі… Це твоє.. Лиш повір… Лиш вдихни…

Тиша в фібри душі дзвінко скапує звук.

Час раптово розпався на кванти і зник

Під годинника ствердне «так-так» на стіні, 

А безмірного простору мірний двійник

Сон змішав із буттям у своїй кривизні.

Із повітрям вдихну чарів трепетний смог, 

Навіть не осягнувши його до пуття.

Світ магічний цей наш! Він – єдиний на двох

В дивну мить світанкового сонцебиття.