КАЗКОВЕ ВІДЧУТТЯ МЕДУНКИ
Сонет
Крізь ночі довгої сувій
Час віхи вщемлює марудно,
Так тихо-тихо, що аж чутно,
Як скапують сльозинки з вій.
В цій дивній казці льодовій
Із відчуттями, мабуть, скрутно,
А снами іній непробудно
Снує морозний сніговій.
Чекати інею не буду,
Порину в відчуття-облуду,
Що манить в далі степовій.
Зігрію диханням, тендітне,
Й сховаю цей дарунок твій
У казку, де медунка квітне.
