Біла Мавка
автобіографічне
Ходить тихо Біла Мавка – містом, а не гаєм,
Заглядає людям в очі і чогось шукає.
Чи то щастя, чи то віри, неземної волі?
Ходить-бродить Біла Мавка і шукає долю…
Може, доля усміхнеться – там, на повороті?
Може, сонечко засяє в думці щирозлотій?
Ходить тихо Біла Мавка темним сірим містом,
А над нею – синє небо, вдивовижу чисте.
Тут дерева – наче мертві, тут холодні квіти.
Як тут сяяти від щастя, як тут Мавці жити?
Тільки дощ пройде сріблястий, крила дасть і волю.
Ходить містом Біла Мавка і шукає долю…
Ходить, в очі заглядає і читає душі –
Знає Мавка дивну казку лісової пущі.
Вічну загадку красиву в тих очах шукає –
Хто впізнає Білу Мавку, того покохає…
