Тетяна Чорновіл Весняний снігопад
З небес сипкого дна
Сніжить моя весна,
Під скрип стежок в’юнких
Журливо трусить сніг,
На крони.
Кленових змерзлих дум
Спадає білий сум,
І з віт аж до землі
Рвуть карканням жалі
Ворони.
Крилату чорноту
Сніг гасить на льоту,
Відлуння крижані
Видзвонює весні
У мрію.
Сніжить… Сніжить вина
З думок сипкого дна.
Розтану снігом сну
І згублену весну
Зігрію.
16.03.2013 19:49 Деркач Олександр => © |
 Форма зачаровує...і отам де каркання і чорнота крилата - супер! |
11.03.2013 21:15 Тетяна Белімова => © |
 Люблю цей ваш "вмираючий" рядок... Підходить і під настрій, і під стан природи. |
11.03.2013 16:48 Чернуха Любов => © |
 хоч і зимовий, але ЧУДОВИЙ вірш |
11.03.2013 14:40 Каранда Галина => © |
 так отож! бо то таким тоном "нате", що аж-аж!) |
11.03.2013 14:19 Каранда Галина => © |
співається))))) красиво. |