Не окликаймо мам своїх на “ти”

Вічній пам’яті матусі моєї, Анастасії Андріївни.

Не окликаймо мам своїх на “ти”,

Гучних хай подвигів вони і не здійснили,

Та вже лиш тим, що дали нам життя,

В серцях довічну вдячність заслужили.

Ще в давні дні із ковилових снів

Побожно син спускався на коліно

І перед боєм щиро матінку просив:

“Я йду, благословіть, Ви, сина!”

Чому ж тепер, щоразу знов і знов

Оце на “ти” звертання, як недуга,

Бо, мов, ми друга в матері знайшли,

А хто ж на “Ви” та називає друга?

А що, раніше мама не були

Як друг, порадниця, Покрова?

Та мама – це щось більш, ніж друг –

Це ж існування першого основа.

І хто сказав, що мама – однина,

Чомусь же виникло на “Ви” звертання:

Був чоловік і жінка, і дитя –

Й апофеозом стало ніжне – Мама!

У слові цім початку таїна,

А таїна не може буть одною,

Самотня жінка лиш одна,

А Мама – це постійно троє.

Не окликаймо ж мам своїх на “ти”,

Бо ж “Ви” звучить лірично й

первозданно,

Високе й звучне слово “Ви”,

Але й воно лиш тінь від слова

“Мама”.

Візьміть участь в обговоренні