Повітряний кордон
Повітряні кордони для своїх
Білява панянка ліворуч
Хвилюється, сіпа плечима,
То ногу посуне праворуч,
То блимне на мене очима.
Вже втретє рукою чіпляє,
Коліном зо двічі лупила.
Розгін, лайнер шумно злітає,
Легенько стегно притулила.
Хвилююсь, бо в роті не м’ята,
А слід від борщу, оселедця.
Ефектна, на вроду багата,
Я мабуть, припав їй до серця…
Стюарт налива мені чаю,
Чи ще чогось хочу, питає,
Німецькою сік замовляю,
Гомілка вогонь відчуває…
Вже тулиться краля відверто,
В уяві майбутнє малюю,
Кордони і ліктями стерто,
Я тістечко їй пропоную.
Здригнулась вона, зчервоніла,
Повільно кордон встановила.
«Спасибі, це зайве, не треба,
Я щойно поїла… Й попила…».
Пітнію, розводжу руками,
Що трапилось, тихо питаю.
«Пробачте, ошиблася з вами,
Я німця чи шведа шукаю».
04.04.2018 у літаку Вільнюс-Відень