Покарана гордість
Пелюстки опадають на розі,
Оголяють покарану гордість
І застигла краса в мертвій позі,
До вершини лиш крок не дійшовши.
Повні сліз розхвильовані очі,
Повні груди тривоги-образи,
І сумління змиритись не хоче,
Що і слава, й краса - все позаду.
Ось упала сльоза і скотилась
По стеблу на зелену колючку,
Відігріла її, напоїла
І прикрила сухим пелюсточком.
Пелюсток той не витримав вітру
Й полетів у безмежнії далі,
А колючка умить стала цвітом,
Як в легенді чарівна Розалія.
І побачила мати-троянда
Як краса її в доньці ожила,
Зашарілась в старечих румянах
Й стиглим запахом сад одарила!