Злети й падіння

з рубрики / циклу «Про долю»

Хотіла йти та не змогла,

Летіти крил не мала,

Та доля мовби вся зі зла,

Своє лиш диктувала.

Повзти – не встала на коліна,

Ще гордість вона мала,

До серця пригортала сина,

Та сльози проливала.

А він злетів, а потім впав,

Довго летів униз,

Тоді геть крила обламав,

І гонор його зслиз.

Повз на колінах та дарма,

Вона не розуміла,

Так просто навіть не зі зла,

Знову в душу не впустила.

Досить знущань, поневірянь,

Здолала всі ті муки,

Вже годі їй отих страждань,

Потіха її внуки.

А він самотній залишився,

Та крилами махає,

Жалібно в небо подивився,

Там зграє відлітає.

Зима на серці і печаль,

Геть крига огорнула,

Довго стояв дивився в даль,

Самотність проковтнула.

м. Славута,