Це - кУмедія
На конкурс 1ше квітня
Життя в реалі розмінявши четвертину,
я опинився раптом в мережі,
у віртуальність сміло я поринув,
із реєстрації межі,
мені тоді відкрився світ чарівний,
немов все відбувалося вві сні
зеленим мене небо там зустріло
і дівчина на синьому коні,
її вбрання мов сакура в цвітінні,
в тендітнім танці з легким вітерцем,
і розімкнувши рук своїх сплетіння
та мавка повернулася лицем,
і мовила: вітаю подорожній,
я радуюсь що шлях твій завернув сюди,
зніми з обличчя вираз свій тривожний,
я покажу тобі цей світ кодів,
і лінками свій путь тримавши
покинули сторінку головну,
із кожним переходом зустрічавши
мужів, жінок й машину ще одну,
про неї поведу я оповідку,
ми вбачили її у куряві слідів,
що відбивались на землі в решітку,
цей робот коло нас на сміття сів,
подумати чи відпочити,
його мотивів не відомий дар,
моя супутниця взялася прояснити,
сказавши: він за призначенням сміттяр,
він бруд всілякий підбирає
і склав вже купу вище хмар,
у речі кожній щось своє вбачає,
і загалом – цікавий екземпляр,
крізь лінзи об’єктивів виглядає
мабуть по іншому наш звичний світ,
тому не завше відгадаєш
куди направить він свій гусеничний хід.
Ми з нею йшли і в час розмови
незчулися як в простір фраз,
закралась тиша здивування –
оранжерея біля нас,
мені сказала провожата,
це кактусів долина тут,
і доглядає їх завзято,
дівчина, що кінчає інститут.
І хоч слова її колючі,
насправді вона добрий друг,
й тобі завжди не пожалкує
себе, борщу із салом та пампух.
Ми далі просувались і вбачали
листівок привітальних гамір фарб,
пейзажів не пейзажних дні печальні
і щедрої душі багатий скарб.
Із добрим словом там стояла жінка,
і ці надбання всі були її,
вона – це совість правил поведінки,
і згадані народжень дні.
Коли ми опинилися на брезі річки,
мені сказала мавка: ти, зажди,
як ліхтарі ступатимуть простором нічки,
побачиш те, що відбувається завжди,
у воду, без страху змочити лапки,
граційною ходою ввійде кішка,
на глибині лишатиме закладки,
і зміст вертітиме немов орла та рішку.
І ми побачили її не лапи, ніжки,
і сенсу шарного захмарні висі,
хоч самобутньою була та чорна кішка,
але в душі вона грайлива киця.
І там же поруч, в шумі очерету,
аж в небо заревом палав вогонь,
і він завдячував своєму злету
не дровам, а жару душ і скронь,
котрий розтоплював в своїх мартенах,
емоцій справжніх неутримний вир,
закалку слова і політ поета,
й думок високих незрівняну шир
І це побачивши, почув я феї голос:
поглянь на берег інший, бачиш там
хода художника збиває нічні роси
і в цьому променаді він не сам,
з ним полотно, що він її малює,
біляву і разом таку палку,
і очерет в якому вітер дує,
та не перейти йому ніяк ріку.
Ми вийшли в парк і там на лаві,
голубилось подружжя в світлі зір,
доріжка місячна у ставі
пророкувала щастя вир.
Він статний лебідь плечокрилий,
вона лебідка лине до грудей,
він мовить їй свій вірш звабливий,
вона ж невмисно переживає за дітей.
Ми рухались по брівці тротуару,
коли нас засліпив був промінь фар,
як увімкнулось ближнє світло,
ми взріли міні-купер, супер-кар,
ним кермувала й гальмувала вміло
у ПДР знанні поправши страх,
та панночка, що граючись уміла,
перетворити слово в зброю,
знаряддя праці й усмішку розваг.
Й вона помчала далі, по дорозі,
граційним рухом задаючи тон,
і проїжджаючи повз нас на розі,
подарувала посмішку й гукнув клаксон.
Коли на обрії зажевріло вже світло
ми наздогнали хлопця в лісополосі,
він мандрівник країв сучукрліту,
наплічник, фляжка у руці,
мені таке тоді сказала фея:
він в пошуках пройшов весь білий нет,
там де людини мишка не лишала кліку,
там слід його залишив жовтий кед.
Він був для нас цікавий співрозмовник,
та з часом розійшлись наші шляхи
за поворотом зникнув його спальник,
і співом провели його птахи.
Він по секрету розповів про то,
що дівчина на шпильках десь його чекає,
він подолає кілометрів вісімсот,
що далі, того вже ніхто не взнає.
Ми ж з мавкою неспішною ходою,
потрапили у простір чарівних полів
і замість дзвоників, ромашок і волошок,
росли частинки слів – склади,
їх доглядаюча істота нам сказала,
що мова – це конструктор-гра,
в букети квіти ті складала
із твердженням:
ми ходим всі під одним Ра.
Мандрівка наша, найчарівніша з приємних,
відзначилась краплиною туги,
проліг наш шлях обабіч кладовища,
і дивним чином завернули ми туди.
І там була єдина лиш могила,
уквітчана, і стислось серце у вогні,
в сльозах сказав: шляхетна тут людина
обличчя на надгробку знайоме мені.
Мене втішаючи казала лісу донька,
в печалі згадую її слова:
тут сховане лиш тіло, оболонка,
душа ж його в віршах завжди жива.
І ми пішли тамуючи скорботу,
простором світу, що зеленим цвів,
він навсібіч роздарював турботу,
і до натхнення за собою вів.
І на шляху із мавкою ми стріли
чарівну даму й на руках її кота,
вона стихії у словах будила,
і в римах заклинала чудеса,
вона цей світ пізнала з середини,
в очах у неї мудрість та краса,
вона оспівує вагу родини,
й кохання чисте мов сльоза.
ЇЇ вбрання, ті пишні шати
омиті місяцем, гаптовані зірками,
а з боку іншого, не можу описати,
яскраве сонце разом з небесами,
достатньо лише поруху руки
й ноктюрн живе заради забаганки,
приємні літні вечори,
вона зміняє в радісні світанки.
Ми й відірвать очей би не змогли,
якби дорога не манила далі,
красу ж ту в спогад зберегли,
і в публікаціях читали.
Тут перед нами виріс дім,
чи домен, гостинно прочинились двері,
а збудував його адмін.,
з команд, шляхів та URL-ів.
Зустріли нас редактори,
їх було троє, як єдиний,
сказали: пробуй і твори,
і сайту просіяли стіни.
І перший був по справедливості Суворий
він кожному надав права чіткі,
публікувалися щоб твори,
і кожен доглядав свої рядки.
А поруч з ним стояв Щасливий,
що більше полюбляв нічну пору,
й в годинах за модеруванням
він перетворювавсь в сову.
А третьою була МарМишка,
краси й жіночності ковток,
тендітним рухом клікала по мишці,
дбайливо модеруючи рядок.
Прискорилась перелінковка серця
від захвату та величі їх діла,
щоб буть в гармонії – вони казали –
розставте вірно коми та пробіли
Як розпочали шлях ми свій зворотній,
нам зустрічались перехожі теж,
Злой Кавовий Сіржант і Польовий Дослідник,
і іменам отим немає меж.
Ми там зустріли іміз, Кнопку,
там Автор Невідомий лишив слід,
є Недрукована, Істерична Бруталка,
Зефір, Чат, Ло та Кольоровий Кіт,
Лані, Одягнена в чорне та Мідна,
Крамола, Рівнянин та Реюньон,
Толік Панасюк та Ем Скитаній,
стрічали їх, немов то був чарівний сон.
Як добігала до кінця мандрівка,
я з впевненістю в серці мав
пароль та логін, і зелена стрілка,
як діюча перепустка в Портал.
Коли ж зеленим небом стріла
сторінка, знову, головна,
мене там фея пригостила чаєм,
й від трунку закрутилась голова…
14-16.02.2013
