Уривки післядощового часу
з рубрики / циклу «Задощило почуттями...»
Полуда спала. Миготить мураха.
І вершать хмари свій могутній суд.
Перекосилась через дощ катрага,
З ріллею утворивши гострий кут.
Село пустіє. В місті також тихо.
Вологі верші світяться собі.
О де ти, де ти, Бабо-Морозихо?
Заворожи, спини чуття тонкі!
Стоїть верба – річкова базиліка.
Холодні мрії влились в очерет.
Зірки – без ліку, сни – також без ліку,
І ніч співає свій тонкий октет.
Полуда спала. Зникли зорі-маги,
Не витримавши ночі дивний суд.
Стоїть у полі зморена катрага,
З ріллею утворивши гострий кут.
