В ЗАЧАРОВАНИХ ТРАВАХ
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
В шатах літ, неминучих обнов,
В спеку й сніг, крізь дощі й хуртовину
Жду мою запізнілу любов
Без вини сто раз винну.
Кажуть мудрі: – Немає ніде,
Вже давно відболіла остання…
Та вона, неврахована, йде,
Ллється снами в світання.
В мить зневіри чи в славі чуток
В страху дум, що звестися не вдасться,
Знов дарує наснаги ковток
З диким присмаком щастя.
Ось вона! Й тануть буднів сліди
Між заквітчаних пахощів Раю
Мрій для неї лелію сади,
В ній, Святій, завмираю.
Знаю, в хмарних жалів Еверест,
Коли ночі засіється м’ята,
Каяття знов потягне свій Хрест,
Знов помре, розіп’ята.
Та діждуся коштовну свою
Ніжним спалахом сонця в загравах.
В ній зомлію, росою зіп’ю
В зачарованих травах.
