Дорожня
Перед заходом у поїзд перевір квитки,
залиш в смітнику недопалок марльборо.
Поглянь, свою вахту несуть жебраки
і рахують людей, як бухгалтерське сальдо.
В наплічнику спирт, але це не порок.
Стомлене тіло повнить інтрига.
Старий провідник – п`яний пророк
ховає квитки, мов заначки барига.
І ти, переносячи світло в очах,
заходиш в купе, мов пірнаєш до штольні,
тримаючи міцно на власних плечах
міні-бенкет і розмови застольні.
Потяг рушає і стрімко летить
кров’ю по жилах прямує шляхами.
А час зупинився і мирно лежить,
як лежать багажі сумними рядами.
Вдихаючи стукіт коліс за вікном
і звичний пейзаж завіконних просторів,
десять людей сидить за столом,
ігноруючи блиск прохідних семафорів.
І один говорить: "Наше життя
триває допоки тримає утома,
не варто безслідно йти в небуття,
коли тебе вірно чекають удома.
Не треба зривати теплі зірки,
носити з собою погані звички.
Лишать подорожнім свої сірники,
якщо не забрав у них запальнички".
І десять стаканів в потертих руках
зі звичним до болю капроновим тріском
зійшлись
й алкоголь побіг по губах,
як смерть біжить за наляканим військом.
А коли подорожні вимикаючи світло
пропадуть у своїх нумерованих норах,
старий провідник звично і підло
підпалить вагон десь у Кримських просторах.
