Після дощу
з рубрики / циклу «Маленька віртуальна сцена»
Десь лунко відізвався соловей.
У лісі тихо. Навіть лист не зрушить.
І злюща білка хвіст на сонці сушить,
У хащі заховавшись від людей.
Рожеві мрії змито, як примари.
Тепер гаряче сонце і блакить,
А ще – проміння з неба струменить
І підіймає тихі хвильки пари.
Десь там скрипить, увесь в калюжах, міст,
Злітає сойка – з гілки і на гілку.
А, знаєш, жаль, напевне, злющу білку.
У неї досі дуже мокрий хвіст.
