18.05.2013 17:07
© Оля Стасюк
Ситуація під симфонію метелиці
з рубрики / циклу «Перші болючі почуття»
Він зайшов. Мела хурделиця.
Двері в дім лиш глухо скрипнули.
В неї очі – як в лебедиці,
Руки стиснулися криптами.
«Стала раптом ти холодною…» -
«А тепліша – коло серденька?» -
Річечкою повноводною
Стали очі у лебедоньки.
Водоспад от-от вже зринеться…
Розберіться! Час не злічений!
«Ні!» - він крикнув, в двері кинувся.
«Ні – хай йде!» - гукнула дівчина.
Але двері попри сили всі
Не відкрились ні на крихточку.
«Ти замкнула? Віддавай ключі!»
«Йди собі!» - сплакнула квіточка.
Щоки розгорілись, наче мак…
Піднялась голівка павочки…
«Замело по шибки…» - тихо так
Він сказав і сів на лавочці.
Ніч затихла, назгортала зір,
І юнак собі задумався….
«В мене іншої нема, повір…» -
Він до столика підсунувся.
«А красива та і невеличка,
Що в четвер була ще зрання?» -
«Це ж була моя сестричка!
Правда! А ім’я їй – Аня…»
….
«І це все?» - спитав неголосно.
Ніч писала шовком квіти.
«У той день запахло поїздом…
Ти забув мене зустріти…»
І забилися два серденька,
Ніч далеко гралась криптами.
«Вибач…» - він сказав лебедоньці.
«Вибач…» - вона тихо схлипнула.
……………………………….
«Я… піду…» - ще невеселий
Знов ступив він на поріг.
«Зачекай…. Це ти все двері
Відкривав у інший бік?...»