День перемоги
з рубрики / циклу «Крокуючи життям...»
Квітує поле в пахощах медове.
Прославши скатерті при обелісках,
Своїх солдатів поминають вдови.
(с) Ліна Костенко
Сьогодні сонце ясно світить,
І радує небес блакить.
Ідуть собі маленькі діти
І марш так радісно звучить.
В цей день неначе воєдино,
3ливається щастя й печаль
Та стрімко так і швидкоплинно,
Проходить він щораз, нажаль.
Ніхто не хоче зупинитись,
Задуматись що це за свято,
І низько-низько так вклонтитись
До ніг померлого солдата.
Вся молодь сміючись радіє,
велика радість -свято перемоги!
Та мало хто з них дійсно зрозуміє:
Дехто радіти вже не має змоги.
Що це не всі солдати сивочолі
Сюди на радісний парад прийшли.
Багото хто з борців отих за волю,
Давно у вічність з миром відійшли.
Проте вони хоча б прожить зуміли,
Побачити своїх дітей та внуків,
Вони під мирним небом постаріли,
Щомиті згадуючи ту розруху.
А як же ті, хто так і не вернувся?
Кремезні, юні ще молодики.
Хто матері своїй не посміхнувся,
Залишившись в могилі на віки.
Кого любили, вірили чекали,
Ім`я кого щоночі в молитвах,
З надією і сумом промовляли,
А також зі сльозами на очах.
Багато хто із них не повернувся:
Вмерли героями чи безвісти пропали.
Я хочу, щоб їх подвиг не забувся!
Я хочу, щоб Ви вічно пам`ятали!
І щоб щороку в день цей особливий,
Ви згадували як воно було.
І що за те, що зараз Ви щасливі,
Багато воїнів сміливих полягло!
І я вклонюся низько ветеранам,
За те що зберегли моє життя.
Їх подвиг памятатиму старанно.
Не буде їм во віки забуття!
9 травня 2013 р.