14.05.2013 09:21

для всіх

331

8 | 8

 © Тетянка

Двi самотностi

Воно (кошеня) не могло уже більше скавчать,

В великому місті покинуте, мокре, мале,

І щулилось зморене, поки самітна душа 

На руки його не взяла, та пригріла, хоч зле 

В самої на серці, де тільки тривога та щем,

Квартира пуста і знівечена долі брижа,

Сиділи обнявшись, отак вони вдвох під дощем,

Без слів говорили, читали без слів по очах 

Про щось заповітне, зворушливі, милі такі,

Бездонна печаль поріднила навіки обох... 

Отак і злилися в один два безрідні шляхи, 

А зверху, із неба до них посміхався сам Бог.