Роздуми юності
Певно, юність дається взнаки,
Чи то сонце застигає на місяць?
Я безпричинно боюсь пустоти,
Чи, можливо, лиш хотіла любити?
Колосок з ромашки вплітає в косу сизою хмарою вітер
В бездонних очах розцвітають волошки,
Як я безумно повірила в цю дику красу
Та ніхто не сказав, що цього забагато і потерпіти треба ще трошки
Як пушинка у полі я кидаюсь в сумління
І юність стоїть за спиною
Так незграбно вчилась любити.
Хоча ні! Я ж навчилась жити тобою
Які ці роздуми ще свіжі
І яке безумство розривати себе
Над ромашками сонце ще сяде,
А юність весною мине
16.03.2011