01.06.2013 23:20
18+
296
    
  2 | 2  
 © Оля Стасюк

з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»

А якщо я вже завтра й навіки

Перетну цю життєву межу?

Я чудес зустрічала без ліку,

І це – диво, що досі живу.

Що я досі ще можу любити,

Що не вибилось серце з грудей…

А так інколи хочеться жити!

Хай в найгіршому – в гущі людей.

Я не стала ні мужня, ні сильна,

Хоч ходжу із камінним лицем.

Просто я чомусь стала спокійна –

Як над урвищем, перед кінцем.

І, повірте, я зовсім не черства –

Відчуваю не так, як завжди.

Ваші болі щемлять мені в серці,

Там доволі людської біди.

І якщо я у вечір цей білий

Відійду у тонке небуття,

Знайте: я дуже міцно любила,

Дуже сильно любила життя.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 01.06.2013 22:18  Каранда Галина => © 

де моя мітла?!...........
виправдовуйся тепер за свою ЛГ!)))))) слухаю уважно...

 01.06.2013 21:58  Ірина Лівобережна 

Господи, Олю, ви така молода! Живіть, будь ласка! І радуйте нас своїми прекрасними творами!

 01.06.2013 21:19  Світлана Рачинська 

Ой... Олю... Такі роздуми... Такі серйозні речі... Сумно і щемить у серці читаючи... Слова прекрасно складенні, тонко характеризують відчуття. Просто вечір задушевної поезії) І смуток Ваш я дуже люблю))) Картинка просто так - для настрою)))))))