Аксіома самострати
(погляд звичайного колгоспника на дивакуваті вибрики соціуму)
Мчимо невпинно в «світле» майбуття,
Вишкірюючи ботексне обличчя,
Пластично досконалячи життя,
Свого Надцелюлітного Величчя.
З анарексичним мозком на плечах,
Котрий тримає м’язик атрофії,
Із фанатизмом в лінзових очах,
Природу гнем до ГеМеОфілії.
Капризно наплювавши на Закон,
Нафто́ву дулю пхнем Світобудові.
Форсуємо лай-но-вий Рубікон,
Одягши капці дурості кирзові…
Тормозить в сміттєзвалищах Земля –
Із ротора спиняючись на статор.
Вчиняє в клізмі клонове маля
Штучнородя́чий фалоемітатор.
Одностатевошлюбова сім`я –
Нащадок сексуальних революцій,
Цноту кохання давить, мов змія,
Брудотою розбещених полюцій…
Відплазувавши смердновбогий вік
До аксіоми самовбивства краю,
В компанії спаскуджених калік,
Замок лизнемо на воротах Раю.
