Нарозхват непотрібний
Дорогою-доріг, я вознесусь униз.
Пекельний янгол, люципер із Раю...
Гріхів цноту́, мов одиночок зграю,
У Волі клітку відішлю поблиз.
В брудоті чистій, світла кіптяві,
Монах рогатий усміхнеться гірко,
Погляне сліпо, невиразно зірко
Й розтане у прозорій піняві́.
По тупику я упаду в Едем.
В безвихідній надії: на увагу,
На мед гіркий, безалкогольну брагу
І безтурбоття сповнене проблем.
Із золотого мороку світил
Назустріч геть, пожалує марою
Провинний Святець. Помовчить зі мною.
І сумом щастя зазориться в пил.
Здивуюсь помірковано навзрид
Що нарозхват усім я не потрібний…
Зверну назад, де вабить голос срібний
Шикарно, "в блиск", задрипаних Планид.
