У самітності обіймах, грію задубіле тіло.
По канві гріховно чорній, долю вишиваю біло.
У відлюдді добровільнім, віднаходжу товариство.
Над могильною плитою, марш горланю урочисто.
Із брехливої криниці, щирості плекаю воду.
Ночі смоляні агати, плавлю на срібло заходу.
В плазуванні безпросвітнім, творчі дресирую крила.
Міць душевну прививаю від безвольного мірила.
Помірковані присуди, правлю з дикого похмілля…
Нібито життя майструю, ...а виходить божевілля.