25.06.2013 18:27
для всіх
273
    
  5 | 5  
 © Микола Чат

У самітності обіймах, грію задубіле тіло.

По канві гріховно чорній, долю вишиваю біло.

У відлюдді добровільнім, віднаходжу товариство.

Над могильною плитою, марш горланю урочисто.

Із брехливої криниці, щирості плекаю воду.

Ночі смоляні агати, плавлю на срібло заходу.

В плазуванні безпросвітнім, творчі дресирую крила.

Міць душевну прививаю від безвольного мірила.

Помірковані присуди, правлю з дикого похмілля…

Нібито життя майструю, ...а виходить божевілля.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.06.2014 21:15  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Цікавий самобутній вірш.
Плюс!

 25.06.2013 23:13  баба Ляда => © 

Сила!!! Оце так слово... Дуже сподобався вірш...

 25.06.2013 12:46  Тетяна Белімова => © 

{#} Сподобався ваш маніфест чи життєвий уклад, пане Миколо! Ви - вільна людина...

 25.06.2013 10:50  Каранда Галина 

кожний рядок повний смислу. сильно.