Танго смерті
За однойменним романом Юрія Винничука
Сонце зайшло, не сказавши чи поверн́еться,
Чи вкотре розбудить порепаний холодом день.
Лиш зорі вор́ушаться, ніби відмолюють вервицю
В унісон з матерями, за долю своїх дітей.
Місяць завмер у незмозі когось зупинити -
Долю свідка смертей вибирали йому кати.
Йшли матері, голі дівчата, голодні діти...
Зірка на грудях боліла, благала «Прости…»
А кат невблаганно стріляв. Тільки плакала скрипка -
Вплітала у ноти тривожні мотиви оркестру.
Ліс захлинувся прокльонами, зойком і криком!
Яр подавився жорстоким свавіллям нацистів!
Сонце вернуло, де йому в світі ховатися?
Війна пролягає по зраненій сивій землі.
Прикриті піском бордовії плями і ляпаси
Натирали приреченим ніби тавро, мозолі.
По зогнилій траві сновигали юдеї і юди...
Знову плакала скрипка, гойдалась і грала уперто.
Невблаганна та смерть… Спіткнулася тільки за чудо:
За воскреслі етюди містичного Танго смерті.
Івано-Франківськ, 26.12.2013
