Сумнівний вірш

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

Збирало промінці імлисто-кволі

Вечірнє сонце в неба дивині,

Сковзнуло, сонне, вниз з вершка тополі

І опинилось в річці аж на дні.

Врятує звідти хтось його? Чи ні?..

Здається, думка то була невдала

Ловити сонце. Десь взялась журба

І ген аж там, у серці калатала,

Де розросталась сумнівів габа:

Нічого не знайду я тут… Хіба?!

Світанком сонце небо полонило,

І зникло все, що сумніви снує.

А в серці нуртувало очманіло

Те дороге, що вже у мене є…

Боялася повірити. Моє?

Моє…

Візьміть участь в обговоренні

30.06.2013 23:16 Ірина Лівобережна

Так цікаво побудували рядочки! Ще забіжу перечитати! )))

28.06.2013 09:55 Деркач Олександр => ©

Ваше, Ваше)) Чудово!

27.06.2013 23:54 Каранда Галина => ©

ох, ці сумніви... розумію...

гарно

27.06.2013 14:57 Оля Стасюк

Ну вкінці з"являється хоч якась визначеність - це вже добре. Сумніви породжуються непевною інтуїцією.... А от моя інтуїція підказує, що вірш - дуже вдалий.

Просто неймовірно)
Мої найкращі слова та відгуки:))))

Гарний текст.
Сподобалось.
Плюсую.



+++ +++ Зберегти, як скаргу

Візьміть участь в обговоренні

Виберіть розділ