Поплакати б…
з рубрики / циклу «Наодинці з кавою й собою»
Поплакати б… Так приводу нема…
Та і причини - наче не суттєві.
Дарма. Дарма… усе життя - дарма…
То щось хвилинне. А чи щось миттєве.
Ось тимчасове каменем лягло,
Пророчить довгу і важку стабільність.
А то майне, неначе й не було,
Обіцяна мені навіки цінність.
Чи є той сенс між безлічі марнот?
Коли важливе рухне раптом в прірву
Поміж чужих гріхів-турбот-чеснот,-
Я рідне щось тихенько з серця вирву.
Лубни, 1.07.2013