Христові муки
Уївся терен
В зболене чоло,
Кінцівки оніміли
І затерпли.
Пробитий бік,
Мов осиннЕ жало,
Ятрить, пустивши
Метастази смерті.
Пітьма і морок,
Стогін зжатих вуст,
Що всі у солі
Від потУ і крові,
Свідомість мук
І сухожилля хруст,
Що, наче струни,
Натягнулися від болю.
Легені обпікає
Пломінь ран,
І смерті щупальця
Повзуть до серця плоті.
Пече обвисший
Задубілий стан
І поцілунку
Слід Іскаріота.
Клітини мозгу
Обіплів павук,
Тускніють очі,
Нутро холодніє...
Душа летить
Тунелем вічних мук
На неймовірне світло
У надії.
У сяйві тім
Встає Господь-Творець
І, обікривши
Ще криваву душу,
Гласить: «Кріпися,
Це ще не кінець!
Ти ще вернутись
На Голгофу мусиш!»