А все таки...
єдине чого я хочу – торкатись твоєї руки,
дивитися очі в очі, нікуди не бігти… не йти…
згубитися в простирадлах, зірвати віконниці душ,
зламати свідомість від подихів із присмаком білих руж.
єдине, що врешті маю – короткометражні згадки,
без жодних заглядувань в очі ми мусили далі йти,
і щастя з роками згубили, в бажанні зірвати куш,
лиш серце і досі зітхає «а все таки я люблю ж…»
Луцьк, 2013