ПЛЮШЕВИЙ ВЕДМЕДИК
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»
Вона… така ласкава, добра, мила…
Було в ній щось тендітне, неземне.
Та надто якось… плюшево любила,
До серця пригортаючи мене.
– Ти тільки мій Ведмедик, – шепотіла
У сплеску найніжніших почуттів,
І кожен клаптик плюшевого тіла
Враз вирватись на волю захотів.
У мене ж тирса в голові на лихо,
Тому й не розумів простих речей.
– Я власність не твоя, – промовив тихо,
Вниз опустивши ґудзики очей.
Лиш її серце стугоніло в тиші
У страху від моїх бездумних слів.
Пішла десь вдаль. А я на роздоріжжі
Лишився в смутку плюшевих жалів.
Хоч вільний, та без неї вклякла сіро
Важка й тягуча часу течія.
– Вернись, прошу! Розвій мою зневіру.
Я твій, єдина Власнице моя…
У дитячих іграшок - особлива енергетика) Не лишаймо їх, адже вони свідки наших найщасливіших років!... Дуже гарно!
