А я подумав, що вже скоро осінь...
А я подумав, що вже скоро осінь.
Через два місяці – дивлюсь на календар.
Допоки тепло ще, та хмари скрили просинь.
Жене овець попід дощем гайдар.
Стоїть під лісом з березня калюжа.
Мабуть, не висохне вона аж до зими.
Її зимова льодом вкриє стужа,
А зверху кине з снігу килими.
Та до зими жовтітиме ще листя,
Передвіщаючи у жовтні падолист,
Який укриє ковдрою обійстя…
І раптом… музика заграла. Ференц Ліст!
Моя улюблена рапсодія, панове!
Сусідка грала з почуттям натхненно.
Я заглядав через гілля кленове
В вікно відкрите. Як же незбагненно
Співпали дивно настрій і ці ноти…
Я шепотів щось тихо, на кшталт: "Боже!
Я дякую за музику навпроти.
Й тобі за гру я дякую, небожа…"
