В ліс на галявину, лицем в траву упасти...
В ліс на галявину, лицем в траву упасти,
Перегорнути ся й дивитись в небеса.
Гілки на соснах з глицями лапасті –
Гойдає вітер їх. Диви яка краса!
І скрипотять високі стовбури. Навкруги
Лунає щебетання безупинне.
Торкають квіти хтиво мої руки,
Мов чарівне щось трапиться повинне.
Кружляють із дзижчанням бджоли дикі.
Метелик порхає, неначе щось шукає.
Птахи маленькі тут й птахи великі –
Пташиний гомін в лісі не змовкає.
І раптом заєць – довгі-довгі вуха.
Мене побачив й зупинив свій біг.
Дивлюсь: йому на носа сіла муха,
Він сторопів й чкурнув без задніх ніг…
Підвівся я і сміючись додому
Іду по стежці гайно у село.
Залишив в лісі сум свій я і втому,
Знайшов натомість спокій і тепло.
