Спогад

Шляхи, перехрестя і брами, 

І очі з відомським вогнем. 

Я (вірите, пані Оксано?) 

Була Вавілонським царем. 

Я мовчки складала закони 

Під схвалення давніх богів 

І вірила, що перегони - 

То справжнє життя для царів. 

Ще й досі таблички із глини 

Чиїсь будоражать уми. 

А в мене нема батьківщини - 

Ні царства, ні навіть війни. 

Я - дика, свавільна(свавільний?), 

На попелі тисячоліть 

Зворушено, гірко і сильно 

Благаю богів:"Поверніть!" 

Не трон, де сидів я чи лежав, 

Не землю. де крові лилось! 

А ту незбудовану вежу, 

З якої усе почалось. 

Я б мовчки, скривавлена й боса, 

Її будувала одна. 

Ні вітер, ні спрага, ні роси, 

Ні смерть, ні жорстока війна 

Не зможуть мене зупинити, 

І в мороці духів чи душ 

Я зможу її захистити 

Тим вічним і справжнім: не руш!