Бабине літо
Ще в кожному городі благодать,
Ще паперівка вигинає гілля,
А вже помалу осінь молода
Готується на бабине весілля.
Така пора, що ніколи старій,
Не до весіль – до холоду і пустки…
Ет! Ні, господу осені відкрий –
Усе встелити килимами густо.
Влаштує бабі празник немалий:
Жоржин напросить в гості, чорнобривців.
Здається, соку у стебло долий -
То й холод у дорозі забариться.
І буде бабі літо, а затим
Зійде тонка весільна позолота.
(Воно ж не може бути золотим,
Коли туман куйовдиться за плотом.)
Погріло трохи – і гайда собі.
Онука бабу садить на осонні
І йде до лісу по гриби рябі,
І йде в город по горбуватий сонях.
