ЛАГІДНІ ЦІЛУНКИ ЛІТА
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Сяйнуло сонцем літо на світанні,
Розніжилось у променях краси,
Цілунки свої лагідні останні
Знайшло в холодних крапельках роси
Й само замилувалось дивиною.
Мов зайчик сонячний, роси відлуння кожне
У перестигле скапує зело,
Та десь взялося відчуття тривожне
Тягучого туманного «пройшло»
І вдалеч кличе піснею сумною.
Росою впившись серед трав духмяних,
Сюрчить прощальну коник-стрибунець,
А літо в райських яблучках рум’яних
Дивується: – Хіба це вже кінець?
– Кінець… – зітхає осінь десь луною.
