27.08.2013 13:30

для всіх

387

6 | 6

 © Тетяна Чорновіл

СПОВІДЬ ІГРОМАНА

з рубрики / циклу «ПСИХОЛОГІЧНЕ»

Мені вже двадцять сім. Хто  каже – молодий?

Роблю я сміло рейз, хоч і нема в тім зиску!

Відомий всім давно закон гравця простий:

Життя – жорстока гра крізь імітацій низку.

У мене повно мрій і непочатих справ,

Та є ще й скринька лих від блудниці Пандори.

Бо як не виграв ти, то певно що програв,

І знай – з горлянки рук не спустять кредитори.

Квартиру вже програв! Робити ще не звик!

У матері в селі городець є й хатина.

Годує… й обпере… Та в молодий мій вік

До сказу довела проклята самотина.

Я ігроман! І звик бездумно йти на фарт.

У матері на гру “позичу” з сліз зарплати.

В що граю? Все одно! У покер чи в більярд…

А то і в автомат, щоб біль душі здолати.

Та все ж зірвати куш я маю за мету,

Хоч поки на мій флеш фортуна зирить скоса.

Дай грошей, мамо! Дай! Бо руки накладу!

Сьогодні щастя мить настане – кров із носа!

Прошу вас, припиніть про “зав’язать пора”,

В болоті я боргів і змучений до краю!

Ви як завжди праві, життя – жорстока гра!

Повірити боюсь, що все ж її програю…