Штормить
Штормить…
І лютує гроза серед ясного дня,
Крізь потоки брудної води під ногами
Пробивається спрагла до сонця земля,
Мов налякане сплакане те немовля.
Грім продовжує бити по клавішам гами,
Розрізаючи небо вогню батогами.
Ще мить…
Захлинається небо грозою. Зоря –
Розриває від блискавок надчорні хмари.
Віддзеркалює внутрішній світ мого «Я».
Наче звір прогарчав: «Не твоя, не твоя!»
То почулось… привиділось… щастя... примара…
Грім акордом заключним розвіяв всі чари…
Щемить…
29 серпня 2013