11.09.2013 17:31
Для дорослих (18+)18+
675 views
Rating 5 | 6 users
 © Тетяна Ільніцька

Київ - крапка - юа

Розділ двадцять восьмий

уривок

Тихо заграв десь під купою одягу телефон. Відповісти? Саме зараз? Та вимикати теж не можна. Їй не можна. Тепер не можна. Хоч би ввімкнула режим «без звуку»… В цьому нескінченному хитросплетінні тем і мотивів, основним завданням якого було вирватися з дому бодай на кілька годин (яке щастя, що саме сьогодні відбувається щорічна зустріч однокурсників), такі деталі, як повна шумоізоляція і мобільна недосяжність якось відійшли на другий план.

Крізь напіврозсунуті фіранки струменіло нетипово блакитне, як на травень, небо, розкреслене світлою смужечкою від літака, що зникала майже на очах. Щасливці, які відірвалися разом із цим крихітним літачком від землі, через декілька годин будуть за тисячі кілометрів звідси… Куди летять вони перелітними птахами? В незнаний теплий вирій, де немає ні турбот, ні жалю, ні зітхання?

Макс теж спостеріг цю лінію перельоту.

— Ледь не забув. Ось, хотів тобі показати.

Заскочив назад у ліжко і почав показувати на телефоні записи останнього парашутного стрибка. Слухала, і не чула його оповіді, пересипаної технічними деталями. Який же він дітвак! Ні, він не хвалиться, йому це справді потрібно комусь переповісти, поділитися враженнями з кимсь близьким і рідним.

На незнайомих словах, термінах, якими Макс сипав, забувши, що вона не розуміє більшості з них — майже не акцентувала уваги. Їй просто хотілося запам’ятати цю мить — ось він, гарний, коханий, сяє від захоплення, мов хлопчак, однією рукою притискає її голову до себе, а іншою вправно ковзає по екрану, переміщуючи картинки. Але все це має скінчитися! Вона ще не сказала, але вже, здається, пора. Так, пора…

Чому він спохмурнів, ніби прочитавши її думки, чи раптово побачивши їхнє майбутнє?

— Ти знаєш, маю тобі щось сказати…

Сів на ліжку, відвернувся до вікна. Невже? Невже він перший скаже те, з чим вона так довго зволікала — відтерміновувала — відкладала?

— Я їду в Сінгапур. Буду третім секретарем у посольстві. Це надовго. На три, а може, й на чотири роки.

Вона мовчки дивилася на його напівпрофіль, а він усе говорив про свої почуття, про безвихідь матеріальну і кар’єрну (не все ж йому тинятися по найманих квартирах, вже пора власне житло мати, та й помічником депутата вже якось несолідно бути). Розповідав про розчарування Україною (дуже коротко й натяками — вона не раз помічала, що це табуйована тема і він її завжди старанно намагається оминути, за винятком хіба що виняткових моментів; може, зараз був саме такий випадок?). Знову згадував, як мріяли в Польщі про нове життя на Батьківщині, як потім повернулися в перші роки Незалежності, як сподівалися, вірили…

— Та я приїду скоро! Може, навіть на Різдво вдасться вирватися! До того ж є Інтернет

Про що він? Невже планує підтримувати з нею стосунки? А як же дипломатична репутація? Чи це він каже для проформи, щоб уникнути скандалу? Може, він думає, що вона від цієї звістки закатає істерику?

— Знаєш, іще одне… я не знаю, як ти до цього поставишся… мабуть, негативно… але ти мусиш знати… там така умова… ну, розумієш, дипломати мають бути одружені, інакше не пустять… одним словом, я одружуюся з Кірою…

І нічого. І серце не зупинилося. Просто вмить постать чоловіка біля неї, ніби віддалилася на сотні кілометрів. Немов він уже був там, в Азії, десь біля екватора. Ні сіло, ні впало — спливло в пам’яті: «В бананово-лимонном Сингапуре, в бури-и-и, когда поет и плачет океа-а-ан, и гонит в ослепительной лазури-и-и птиц дальний караван... в бананово-лимонном Сингапуре, в бури-и-и, когда у Вас на сердце тишина, Вы, брови темно-синие нахмурив, тоскуете одна-а-а». Це Вертинський? Це — Вертинський. Так, безперечно, Вертинський… У бабусі була платівка… Чому вона зараз думає про це? А про що їй думати? Про що їй тепер іще думати?



Київ Січень - Жовтень 2012




Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.12.2015 14:52  Зінаїда Володимирівна => © 

Шановна пані, Таню! Сподівалась знайти в інтернеті Ваш роман, але, на жаль , не знайшла... Можливо підкажете, де можна прочитати. Щиро дякую, Ваша шанувальниця. 

 27.11.2013 10:40  Андрій Осацький 

прочитал отрывок и захотелось всю книгу целиком прочитать 

 24.09.2013 11:42  © ... => Якобчук Павло 

Дякую, Павле)) Приємно! 

 24.09.2013 11:41  © ... => Наталія Сидорак 
 18.09.2013 06:12  Якобчук Павло 

Доброї ночі, а може ранку, Таню шкода що лише уривки але захоплює. І палітурка значення не мала б Якби не болі серця відкривала.

 13.09.2013 13:47  Наталія Сидорак => © 

Пішла читати... Бо я до сих пір не добралася до неї... 

 12.09.2013 13:05  © ... => Ірина Затинейко-Михалевич 
 11.09.2013 20:53  Ірина Затинейко-Миха... 

як пасує ця червона палітурка нашому Порталу!!!! Хех!!!! 

 11.09.2013 17:24  © ... => Лана 

дякую)) чоловіки вміють... 

 11.09.2013 17:20  Лана => © 

Макс і мене відправив в Сінгапур... Справді, я наче там побувала.
Це не розрив, це - обрив... Тань, без слів... ФАНТАСТИЧНО РЕАЛЬНО) 

Публікації автора Тетяна Ільніцька

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо