ЖАЛЬ
Мене, будь ласка, не забудь!
Коли весною, в теплу днину,
Прийде у душу спокій дивний,
І ти пізнаєш суть життя,
Ти не забудь свого митця.
А може я сказав дурницю?
Який митець? Так - вільна птиця,
Яку зігнали із гнізда,
І на лету зухвалім, дикім,
Хтось нарече уже - великим,
Потім піймають за хвоста,
Заставлять вмить зробити вибір:
-``Чи ти співаєш вільним й битим?
- Чи дім твій - клітка золота?``
Не хочу жити в клітці ситим,
Не можу їсти їз корита,
Мораль в цій пісні - річ проста:
Коли вже дзьобнув крихту жита,
То пташку можна приручити,
Підкинуть ще і ще зерна,
І вже не птах ти, а ягня.
Мене, будь ласка, не забудь,
Коли осіннє листя впаде,
Ключ журавлів - на південь ляже
І я зберусь в останню путь,
Мене, мій жалю, не забудь.
Мене, благаю, не забудь,
Коли кришталь у оці синім,
Озера закує мороз в долині,
Ти принеси ромашок жмут,
Де вічний спокій і печаль,
Мене, кохана, не забудь!
Усе закінчилося.
Жаль.
Ль?
