ПЕРЕКЛИЧКА
Зоріє вечір , нітиться скорбота,
Очима блимає в саду з гілляки сич,
Скрип журавля і річка, що з болота,
Бере початок і втікає в ніч.
Так і мені б розвіятись у часі,
Сховатися, розтанути в пітьмі,
Хай клацають зубами хижі пасті,
Нехай сичами виють на гіллі.
Нехай ревуть, як ті воли голодні,
Кнутом і пряником не підкорити всіх!
А я вже знаю, як живіт судомить,
І як кнутами крешуть по спині.
Я так полину, ніби вітер в полі,
Пройду крізь пальці, як розталий сніг,
Ви не ловіть мене на кожнім слові,
То ж кнут - по вашому, по нашому - батіг.
Отак й мені би, як роса на сонці,
Пропасти, а чи знидіти в імлі,
Щоби колись з`явитися в віконці
І посміхнутися Вкраїні - не Москві.
