12.05.2010 12:03
-
578
    
  1 | 1  
 © Борода

Дідова наука (журба)

«Чому то люди журяться, дідусь?» - 

Я запитав, як йшли ми по суниці: 

«Я й сам не знаю, деколи чомусь 

Так хочеться поплакать, пожаліться.» 

Дідусь мовчав, зігнувся, під кущем 

Знайшов суничку і підніс до сонця: 

«От, бачиш, як в промінчику цвіте 

І як іскриться, ніби у віконці! 

Бо хоче світла, хоче теплоти, 

Щоби її, он там, не розтоптали 

А обігріли, навіть, коли ми 

Від рідних стебел її відірвали. 

Дивись, онучку, бачиш у траві 

Ті ягодинки, що вгорі, до сонця? 

Рожевощокі,пишні і рясні, 

А унизу - зелені, хмурі,прісні. 


Отак-то, хлопче, і в житті бува, 

Коли під сонцем ходим - повно світла! 

У радощах і день за днем сплива 

І доля якось стелиться привітно. 

А як прийдуть осіннії дощі, 

А як повіють злії хуртовини - 

То, якось, сумно зразу на душі 

Й важка журба впадає на людину. 

Щоб не розкиснуть, не зжурити дух - 

То треба щось приємне пригадати, 

Бодай хоч книжку прочитати вслух, 

Якимось чином ту журбу прогнати. 

Бо та журба тебе, онучку, з`їсть, 

А у житті ніколи не поможе. 

Отож прийми від мене добру вість - 

І не журись ніколи, дай тє Боже!» 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!