Пустота існування
Спустошення душі нічною пристрастю, принесення в жертву самого себе -
Це все, що треба для того, щоб пережити день, пробути муки життя.
Пустинна кімната призначена для смерті, кличе, манить, зве до себе.
Пропустивши кількасот, ти можеш починати думати про майбутнє.
Втягнувши їдкий дим сигар, починаєш відчувати, пробувати жити.
Втягши трохи білого нахлинає феєрія кольору та звуку, радості та сили.
Тихий шепіт жаху вертає до реальних відчуттів після спустошення ніччю душі.
Марення припиняються, починаєш відчувати справжній біль, уже реально.
Відчиняєш усі двері-вікна, для того, щоб почати дихати, прочистити думки.
Випиваєш холодну каву. Прокидається мозок, рухи, дотики, кроки. Це безжально,
Так вбивати себе, так карати себе за все чого не відчув, просто щоб добити, не жити.
І все по кругу, все наново, кожного разу сильніше, кожного разу кривавіше.
Заплющуєш очі і відчуваєш холод простору, що довкола. Він душить, вбиває помалу.
Доторкаєшся до нерву душі розпеченим металом лиш для того, щоб відчути,
Що ще живий, що ще існуєш. Дарма. Перестань існувати, перестань намагатись жити…
Закриваєш вуха, щоб не чути крику істот, що поруч, щоб не відчувати їх болю.
Заверши те що почав, вбий себе. Холодний метал – це вихід. Єдині двері – зачинені.
Кричи, не кричи – все скінчено, ти давно помер, тут і зараз лише існуєш, тож іди.
Спустошення душі твоїми помилками – це й є твоя біда. Ти не такий як вони. Ти – все.
Кількасот вже не рятує, не дозволяє визволитись із лап кімнати смерті. Пустота.
Дим сигарет дратує, нервує. Припини дихати. Припини думати про завтра. Усе – пусте.
Порох днів прожитих прикрив реальність твого буття. Заплющ очі, приховай страх.
Вслухайся в кімнату, її жах. Відчуй реальний страх, пробуджений тихим криком.
Іди, відчини її, помри в ній, або звільнись. Зроби вибір, бо ти все і ніхто. Роби щось!
Живи..!