Дев`ять поверхів, десятий – чорний дах.
На метал антени сів самотній птах,
Він сюди з країн далеких прилетів,
Так братів і неньку бачити хотів.
Та занадто довго був на чужині,
Не знайшов тепер ні дому, ні рідні,
Не булО вже ні тополь, ні яворин,
І світило сонце на бетонний згин,
На кути висоток падали дощі,
Замінив асфальт калинові кущі.
І заплакав би, та плакати не вмів,
Він летів сюди над сто тривожних днів
Із тропічних гір під сонцем золотим,
А тепер не знав, що скоїться із ним.
І чом люди кажуть: «Ми є вам брати!»,
І домівки нищать, де живуть птахи?
Чув, мотором як співа автомобіль…
Він не витримає цей душевний біль!
Шофер навіть не спинився ні на мить:
На дорозі - мертвий птах, машина мчить.
Калуш, 2010
