про воронячий смак))
Якось Беля йшла додому,
Вечора відчувши втому.
Ніжки цілий день носили –
Так спочинку вже просили!
На доріжках біля дому
Якось так… все незнайомо…
Ніби полум’я заграва,
Листя так сіяє браво!
Наче тропіки змістились.
Чи у гості… напросились?
«Йой! Якби ж таку помаду!» –
Беля мислить собі радо.
«Чи намисто! Чи заколоку!
Гине ж ця краса без толку!»
Практицизм і глузд здоровий…
Кольори б ці на обнову!
Чи ж воронячий свій смак
Беля потішала так?
«Все що райдужно-червоне –
Все згодиться для ворони!»
