В унісон
з рубрики / циклу «ТАК ЛИЧАТЬ ОЧІ, СПОВНЕНІ КОХАННЯ»
Ви – тріпотлива сутіні вуаль,
Що серце повиває обіцянням…
Байдужо вихолоджує світанням,
З найпершим промінцем спурхнувши в даль.
Ви – оксамит метеликових крил,
Сріблиться що від ніжного повіву…
Перетворившись на трутину гніву,
Катує душу пломенем світил.
Ви – примхувата опівденна тінь,
Що утікає як біжу за нею…
Коли йду геть, за спиною своєю,
Її я кроків чую шепотінь.
Ви – солод полиновий стиглих грон,
Вогненні що пробуджує бажання…
Та попри все, в мелодії кохання –
Ми ноти дві, що дишуть в унісон.
