Панночка Осінь
Зашарілася Осінь оранжоволисто,
Утаївши позір за вуаллю туману.
Хмаровищ завитки виглядають перисто
З-під ламкого бриля, що зітканий з бур’яну.
Мед шипшинових губ посміхається мило,
А на щічках бринить повечір’я рум’янець.
Майорить між вітрів журавлем сумнокрило
Шаль озимків, плечей укриваючи глянець…
За чаруючий стан обіймаю панянку,
Безсоромно на вушко шепчу про кохання,
По алеям блукаю із нею до ранку…
А вона червоніє і грає в мовчання.
