А голоси все наростали...
А голоси все наростали,
клубились, грюкали, кричали,
ламали руки і віття,
кидали в вогнище шмаття.
Кричали, били, танцювали,
Як біснуваті, ртуть ковтали,
а потім – кинулася Я
у вогнище свого буття.
І там зустріла мене тиша.
І чорна тінь, як провідниця.
Веди, провидице, веди!
Накрий своїм теплом води!
Та тиша, видно, все ж німа.
Не має органів життя.
Реінкарнації – запізно.
І тінь моя уже залізна.
