Лідія Яр
Я тебе кохаю! Ти повір!
Що завгодно я зроблю для тебе…
Хочеш, принесу в долонях зір?
Хочеш, прихилю усеньке небо?..
Хочеш, буйний вітер, мов коня
Осідлаю і гайнемо світом,
Через ріки, гори і моря
Із зими у осінь,.. потім в літо?..
Хочеш, ублагаю розцвісти
Я сади зимою, лиш для тебе?..
А тепер мовчи… Не говори…
Я боюся скажеш ти – Не треба…
11.11.2013 23:25 © ... |
Щиро дякую всім за відгуки |
11.11.2013 21:20 Тетяна Чорновіл => © |
 Чудова пристрасна поезія! Справді, іноді краще перемовчати, щоб не відрубати зопалу! Пізніше сприйметься мудріше! |
11.11.2013 13:52 Тетяна Белімова => © |
 Зворушливо... Тонко... Лірично... І так по-жіночому.... |
11.11.2013 08:53 Деркач Олександр => © |
 Гарно...от тільки не люблю коли треба доводити-доказувати-вірити, любов відчувається...або ні... |
11.11.2013 01:33 Світлана Рачинська => © |
 чудово |
11.11.2013 00:19 Ірина Затинейко-Михалевич |
 хімію кохання можна тлумачити Вашою поезією... дуже закохано, кожному близький такий стан, який і досі науковцям важко дослідити...гормони щастя розбушувались))) |