Pandemonium umbra...
....самотній сталкер йде -
наосліп йде до мрії.
але її нема -
там лише пил і тлін.
струїли Простір, в Час
товсті вповзають змії,
у захваті ОМАН
скрекоче із руїн.
у сутінках офірних
і гейзерами кров
з жертовних б"є шурфів -
підхоплює її,
своїм інстинктам вірна,
бліда ряпуха, п"є
і не спиняє спів.
там скулені в плечах
у балахонах тіні
затопчують в землі
останні промінці
і глиняний бовван
зі спижевої кінви,
гігантській, полива
росточки брехунців.
лускою скрізь усе
огорнуто і вкрито,
повільно зверху слиз
зливається липкий,
в зруйновані світи
спадає сталагмітно
і б"ється наче лід
безколірно кілкий.
між тіней в каптурах
у дзвониках Жартунчик
регоче в нЕсвіт цей
із блефу й небелиць -
від реготу аж він
плює вогнями з кручі,
байки тороче про
під масками лисиць.
і стовпище тінЕй
його уважно слуха
про хитрощи усі,
яким настав кінець -
припнуто держака
до йОго капелюха,
у брязкіт з мімікрій
лопочеться стягець.
циклоном в небесах -
замок і таємниця
годинника століть,
що замкнено на схов -
якого зачиня
хижацьким дзьобом птиця,
секундочки клює
окрушину немов...
і далі так усе,
в мізку зриває клепки
у цей сучасний час
оновлень й перемін.
в суспільстві постає
запитанням дилема -
спинятися чи йти
наосліп у пітьмі?..
бо творим розрух, зло
до чого б не торкнулись,
своїм втручанням ми
в природну суть речей
спотворили життя
...та й так не схаменулись
і граємо усе
в героїв і нікчем.
