Без ім’я, без одежі, без неба
Хто залишив під домом дитинку?
Чи не мучить покидька совість?
Не задумавшись ні на хвилинку,
Побажав гіршу долю ніж псові.
Без ім’я, без одежі, без неба,
Залишив, і по вештався світом
Говорити про маму не треба
Бо про неї мовчало й літо.
Поламавши щасливу долю
Потоптавши зелене колосся.
Йде людина по дикому полю
Сипле сніг на русяве волосся,
Не взяла в дорогу нічого,
Без ім’я, без одежі, без неба
Йде людина шукати долю,
Ну, а долі – людини не треба.
Йде дитина шукати маму,
Щоби впасти в її обійми,
А зустріне стареньку даму,
Та подивиться і обійде
Невпізнала, чи то не хотіла,
Чи для того їй серця замало?..
Зупинилась бездомна, присіла
В ту хвилину людини не стало.
І зірвалась душа зі спини
Бігла полем шукати дому,
Проминала міста і села
Відчувала безжальну втому.
Бог спинив її аж під небом,
Попросив: «довіряйся одному»
Притулив, ще на мить людинку
«Ось, тепер ти прийшла додому».
м. Теребовля Тернопільська обл., 18.11.2013р.
